 |
 |
№5 (204) 30 вересня - 15 жовтня |
 |
|
 |
Календар
|
 |
|
 |
Курс валют на 06.02.2012
|
 |
|
1 долар США
|
7.99
|
|
|
1 євро
|
10.51
|
|
|
1 рубль Росії
|
0.26
|
|
 |
Погода |
 |
|
|
 |
| |
Ніхто не забутий, ніщо не забуто

06.05.2010
У Радянському Союзі на честь воїнів, що загинули під час Великої Вітчизняної війни, було споруджено кілька помпезних меморіалів, встановлено безліч гіпсових, гранітних та бронзових пам’ятників. Але влада не спромоглася по-людськи поховати всіх полеглих. І донині в Криму, а також на Букринському плацдармі під Києвом пошуковці ( і так звані «чорні слідопити» або гробокопачі) розкопують солдатські кістки, їх багато і в Україні, і в псковських та смоленських лісах, новгородських і карельських болотах. Для рідних тисячі радянських солдатів і офіцерів так і лишилися пропалими безвісти…
Наша газета зустрілася із відомим броварським пошуковцем, істориком і краєзнавцем Євгеном Чорноволом:
- Як починалася Ваша пошукова діяльність?
Наприкінці 1980-х років я працював вчителем історії Броварської СШ №2 і очолював військово-історичний клуб «Борг». Пізніше на базі клубу з’явилося пошукове об’єднання «Шана», яке стало відомим за межами України. Наші пошуковці працювали в Україні, Росії і Польщі.
За часів СРСР офіційно вважалося, що непохованих солдатів у нас немає. Але коли ми виїхали на Букринський плацдарм, то пересвідчилися в тому, що це не відповідає дійсності. Лише на одному з досліджених схилів нами було знайдено в траншеях останки десятків непохованих в 1943 році радянських воїнів. Чому їх свого часу не поховали? Адже наші війська йшли в наступ, а не відступали.
Розмовляли з цього приводу з місцевими жителями, а також з представниками влади. Ніяк не реагували на це і працівники військоматів, мовчала і преса… В той час, як в Російській Федерації активно розвивався пошуковий рух, на Україні панував глибокий застій.
У листопаді 1989 року останки перших 18 радянських воїнів знайшли свій притулок в наспіх виритій могилі під слова молитви отця Михайла – священника Ржищівської православної церкви. Нам допоміг митрополит Київській і Галицький Філарет, який розпорядився видати тисячу карбованців на поховання.
У той час нам була потрібна допомога, і у нас з’явилися помічники. Керівник клубу юних десантників Олег Блоцький допоміг нам із спорядженням., завгосп СШ №2, колишній льотчик Дмитро Якович Мельниченко приніс чудові, такі необхідні щупи і саперні лопатки, а його товариш, робітник заводу порошкової металургії Володимир Короденко виготовив міношукачі, що перевершили всі сподівання і були схвально оцінені військовими спеціалістами і пошуковцями Союзу.
Хочеться згадати наших фотографів і кінооператорів Руслана Іваницю та Романа Долженкова, а також юриста комерційного центру «Магістр» Олександра Павлючкова, який вів нашу документацію. Саме КЦ «Магістр» взяв на себе функції засновника і спонсора військово-історичного клубу «Борг».
- Пошуковці «Шани» першими в Україні поховали німецьких солдатів. Як це сталося?
З 1989 року ми разом із пошуковим загоном «Обов’язок», яким керував мій товариш, вчитель фізкультури 269-ї київської школи Ігор Лавриненко, проводили розкопки на Букринському плацдармі. За три польових сезони наші пошуківці знайшли й поховали з відданням військових почестей і дотриманням християнських ритуалів більш ніж півтори сотні бійців і командирів Червоної Армії. Зустрічалися в окопах і останки солдатів вермахту.
На відміну від наших бійців, яких права на безсмерття позбавив наказ Народного Комісаріату Оборони від 17 листопада 1942 року, що відміняв ношення медальйонів – капсул з посвідченням про особу, німецькі солдати мали металеві особисті жетони, котрі зберігають їх імена на багато років після загибелі.
Останки дев’яти німецьких солдатів ми поховали на краю лісу – зовсім недалко від тих окопів, з яких їм не судилося вийти живими. Місце поховання було узгоджено з сільською радою й мешканцями Малого Букрина. І не зважаючи на те, що село було майже повністю знищене в листопаді 1943-го, люди, які живуть в ньому сьогодні, погодилися, що загиблий солдат, незалежно від кольору шинелі, достойний бути похованим чи під зіркою, чи під хрестом. Як-то кажуть: «Мертві сорому не ймуть»… На похованні був присутній консул Німеччини в Києві пан Ральф Вельберц. Йому передали номери особистих жетонів німців – раптом знайдуться рідні і захочуть перевезти останки на батьківщину.
Свого часу нам довелося працювати на території колишньої Дрогобицької в’язниці НКВС. Нелегка це була робота. Ми ніби мимоволі стали свідками масових розстрілів людей…
Наші пошуковці працювали в архіві Міністерства оборони СРСР. Їм вдалося уточнити прізвища двох солдатів, останки яких ми знайшли на Букрині. Одне прізвище – Іван Клига – ми прочитали на знайденій ложці. Друге – нам підказала якась жінка, показавши могилу невідомого солдата. Першим виявився уродженцем Луганської області, другий – Кіровської. Він значився безвісти пропавшим.
На сьогодняшній день я отримую від Міністерства оборони Росії листи зі словами подяки за проведену пошукову діяльність.
Спілкувався
Артур Кухарський
Україна і світ / Переглядів: 421 / Коментарів: 0
Усі новини
Автор: Артур Кухарський
|
 |
| Додати коментар
|
7dniv.com
|
|
|
 |
 |
 |
Усі новини
|
 |
 |
TOP news
|
 |
|
|
|
 |