Історія вишивки сягає своїм корінням ще часів Візантії (2 ст. до н.е.). Зокрема, про українську вишивку на білих сорочках згадують візантійські письменники 11-12 ст. Приблизно в цей же час на Русі існувала і перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха Ганкою. Там дівчат навчали гаптувати золотом і сріблом. Про українські вишивки згадують іноземні мандрівники 16-19 ст. В період 19 ст. це мистецтво настільки поширилося територією країни, що повсюди відкривалися численні навчальні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки. Вишивали всюди – в кожному селі, в монастирях, навіть в дворянському та купецькому середовищі.

В Україні налічувалось близько 100 видів і технічних прийомів вишивання (гладь, хрестик, низь, мереження, бігунець, плетіння тощо). При цьому кожному регіонові відповідав певний стиль, а безмежна фантазія авторів створювала дивовижні візерунки з найрізноманітніших матеріалів. Не забуте славне мистецтво української вишивки і зараз. І хоча стиль деформувався, став більш сучасним, з використанням модернових мотивів, – багато в чому це пішло й на користь стародавньому рукоділлю.

Нещодавно свої роботи продемонструвала броварська майстриня з вишивання «хрестиком» Наталія Василівна Юрченко. Дізнавшись про зацікавленість депутата броварської міської ради Д.Ратнікова мистецтвом та історією рідного краю, вишивальниця запросила його в гості, показавши все різноманіття власних робіт. В ході бесіди з’ясували, що Наталія Василівна носить прізвище, що співпадає з дівочим прізвищем матері Дмитра Ратнікова. Ба більше – ім’я по-батькові у жінок також однакове, хоча жодних родинних зв’язків поки що не вдалося виявити. Та це лише спонукає до продовження пошуків.

Ще й не такі дивні збіги та історії можна дізнатися, якщо захоплюватися і вивчати історію власного краю. Бо й справді: пізнаючи свій край – пізнаємо себе.