Року 2009 від народження Христа, місяця червня, 16-годня, 5-та година по сходу сонця.

          Село Літочки на Броварщині, лівий берег річки Любич. На цьому мальовничому березі відбувається доленосна подія в історії села - здається в експлуатацію бетонно-металево-дерев'яний красень-міст вантажопідйомністю 25 тон.

          Під мостом у надувному човні, тримаючись за бетонні конструкції, сидять кілька військових "самих нижчих званій", а по мосту гамселять камази з піском... Випробовується міст...

           Випробували! Перерізали стрічку і на середину мосту ринув натовп. Там починається урочистий захід з нагоди відкриття мосту. Сам міст збудовано військовими за найкоротший термін і передано громаді села Літочки, яку, стоячи скромно на березі, представляють більше десятка сельчан.

           Урочисто грає військовий оркестр, подію знімають аж сім телеканалів, виголошуються хвалебні промови, вручаються грамоти, премії, нагороди. Збулося! Нарешті! Стала реальністю багатолітня мрія літочківців - вони, нарешті, мають власний міст! Тепер і сільські корівчини, і численне фермерське стадо від ратиць до самих рогів буде завалене сіном, яке через міст вивозитимуть із заплавного острова.

Та, на жаль, у жителів трьох навколишніх сіл разом узятих залишилось до сотні корів, а ферму на 1000 голів скоту з території села Літочки "як корова язиком злизала". Натомість там у щасті і злагоді проживає 12 страусів!!! Екзотика! Для чого нам ті корови?

           Грає оркестр. Туди-сюди неспішно снують кореспонденти з мікрофонами. Запитання до жителів села: "Вам міст потрібний"? Відповіді: "Коли у нас була ферма, то ми свої і фермерські корови забезпечували сіном із лугу, яке перевозили через мілини по річці. А зараз сіна на річці нема, бо нема весною води, травостій змінився, кроти та мурахи зіпсували площі. Тож міст нам ні до чого". "Все життя обходились без мосту і жили ж якось... Спокійніше". "То хоч якусь рибину можна було спіймати вудкою в озері, чи ожини назбирати, а тепер "крутелики" електроловами знищать усю рибу".

            А з гучномовців лунає голос поважних гостей: "які селяни будуть щасливі", як їм із цим мостом бузково заживеться...

            То для кого і для чого (без дозволу громади села!) так поспішно збудували міст? А ще обіцяють ощасливити таким же мостом жителів сусіднього села Літки.

Довжина заплавного острова в межиріччі Десни та притоки Любич до 18 км при ширині 3-4 км. Якщо цю площу поділити на 25, 50 чи 100 соток для спорудження такого собі міні-замку чи котеджу, то вийде ??? будиночків? А на острові є з десяток

чудових озерець... Привабливо?

             От і відповідь на запитання: для чого міст на острів. І це всупереч заповідним територіям, які створюються зараз на Подесенні. Тоді для чого ці заповідники?

Через три тижні після здачі в експлуатацію мосту автор даної статті, перейшовши через міст і опинившись на безмежно чудових просторах лугу, побачив таке:

             1) весь луг витоптаний автомашинами різних марок, розмірів і ваги;

             2) правий берег річки Любич та береги озер перетворилися на сміттєзвалища. Чому мовчать екологи та влада? Адже дозволяли і відкривали міст вони, тобто Броварська районна адміністрація, райрада, а також рада села.

             3) на превелику радість рибінспекції, риба на озерах навчилася плавати животами догори.

             4) жителі сіл Літки, Літочки, Крехаїв, Соболівка попрощаються з лугом навіки вічні.

               Хочеться вірити, що з часом усе зміниться на краще. Після того, як "хтось" піде з посади. Бо, як відомо, влада для народу. Це лише в нас усе навпаки. Але ж народ через вибори наймав владу собі на службу. Теж відома істина. А насправді, хто кому служить???

               Міст був потрібний – нема мосту. Міст не потрібний – буде аж два. От вам влада і громада!

За дорученням жителів сіл Літочки та Соболівки члени партії ВО "Свобода" Михайло Хрущенко,Василь Оноприєнко,Віктор Бригинець